Потери ВС РФ на войне в Украине

Group12

59080

Group122

2338

Vector

264

Vector (1)

4932

Vector (2)

15

«Вже два дня як наші освободили Балаклію. Я недавно змогла вирватись з окупації. Хочу розказати як жилось з рашистами…»

Vzhe dva dnja jak nashi osvobodyly Balakliju. Ja nedavno zmogla vyrvatys' z okupaciji. Hochu rozkazaty jak zhylos' z rashystamy…

На нашу електронну пошту надіслали лист. Публікуємо без змін, анонімно:

«Начну с начала. Коли началась война всі думали я і моя сім’я шо нас пронесе. Но 2 марта всі проснулись від того шо в нас в городе був парад. Реально парад!

Вулицьою їхала руска тєхніка воєнна марширували строєм нарядні рускі солдати і дуже голосно грала музика. Це було як страшний сон. Ми всі були в шоке і не знали шо нам тепер робити.Сразу завезли агітацию. Завішали весь город плакатами і флагами росії і бордами цеї чортової єдіної расії.

І тут началось саме страшне. Ми десь дві неділі просто жили їли спали у подвалах в погребах в укритіях бо стріляли по нам мощно. Виходити було страшно і опасно. Хто виходив то розказували шо рашисти мародерили по чорному.

Вони танками і воєнними машинами вибивали двері ворота в магазінах складах і банках. Банкомати виривали із стен. І за пару днів рашисти обнесли і обчистили все шо було в городі.

То були дикі буряти вони не бачили нічого у себе дома. Дивились квадратними очима на плити наші ремонти.

Потом пропав свет в городі і вода разом з ним. Людям ставало мало продуктів запаси уходили. Від їхньої гуманітарки ми отказувались. Но коли у людей вже нічого не було то начали брати шоб просто не померти з голоду.

Потом начали продавати продукти і все було в рази дорожче чим раньше. Хотіли бунтовати як у людей шось случалось то питались найти нашого мера города. Но потом узнали шо його чуть лі не сразу нашли і тримали з сім’єю пару днів в плену. Потом він даже заяву робив шо тепер буде так як рашисти говорять тіпа. І ми поняли шо в нього не було другого вибора.

Людей викралали і катували про всіх ми не знаємо но було багато случаєв шо викидали з машини на краю города.

Виїхать було нереально бо купа постів а всі виїзди поміновані. Потом начався ше більший ужас. До нас приїхали з ЛНР. Коменданський час був з двох часов дня до восьми утра. Запрещали даже говорити по українськи і звонити.

Ніхто у нас не хотів бачити рашистів і не работали на них чи з ними. Воєнних було в рази більше чим нас. І тепер коли вигнали цих виродків ми дуже хочемо миру. Натерпілись люди, мені помогли виїхати волонтьори за шо їм велика спасібо. Жду шоб освобили всю нашу землю».

Поделиться: