Потери ВС РФ на войне в Украине

Group12

56060

Group122

2254

Vector

254

Vector (1)

4796

Vector (2)

15

Під час евакуації — найважче жити далеко від власного дому

На нашу електронну пошту надіслали лист. Публікуємо без змін, анонімно:

«Кожен раз я думаю шо не можна ненавидіти рускіх ше більше. А потом кожен раз я чуствую шо можна.

Ми поїхали до родичів в перші дні войни. У мене малі діти і я не можу за пять минут виїхати якшо шось буде вже край. Чоловік захищає нас на фронті. Я цим горжусь. Ми так вірили шо не буде ненадовго а вже почті пів року.

Діти кожен божий день питають за ігрушки за тата коли побачать його, коли додому ми поїдемо. А ми могли бути вдома і жити щасливо якби не прийшли вбивці рашисти асвободітєлі чортові.

І коли кажуть люди шо поїхати це не тяжко то дуже ошибаються. Ти кидаєш все і береш шо перше прийде в голову. На всі случаї не візьмеш і на всі сезони. Потом стидно просити і думати де взяти і ми ж не бомжі у нас все своє і одежа і взуття і техніка. Жили заробляли купляли а потом раз і через рашистів мусили все покинути. Шо там зараз у нас вдома? Чи все на місці або вже розмародерили?

Мені помагають добрі люди і погані думки уходять бо діти отвлекають. Привикла вже. Но коли дивлюсь новості чи читаю то ненавіжу рашистів. Вони убивають людей ракетами в дома стріляють в остановки з людьми в школи не дають виїхати кидають міни в морі і люди підриваються просто бо купатися захотіли.

А це наше море наша земля моя і моїх дітей і всіх наших людей. Кожен раз я представляю нашу перемогу так психологи кажуть робити. Молюсь за дітей і за мамочок за Україну. Ми сильні і все це переживемо…»

Поделиться:

Наши партнёры