Потери ВС РФ на войне в Украине

Group12

59080

Group122

2338

Vector

264

Vector (1)

4932

Vector (2)

15

Люди які виїжджають з-під окупації через росіян тижнями живуть в машинах

На нашу електронну пошту надіслали лист, публікуємо анонімно:

«Ми тиждень їхали з області в Запорожьє. Це просто ужас шо приходиться переносити людям які хочуть поїхати від обстрелов і рашистів подальше. Моя сім’я вісім років тому їхала з Горлівки.Там покинули квартиру і все шо заробили. Тяжко було це все. А тут в селі трохи забулось. Жили працювали і ростили дітей. Другий раз виїжати було ще тяжче. Я так плакала бо це не передати словами. От як собрать всю жизнь свою? Живеш собі і все у тебе те шо треба на шо сам заробив. А як збираєшся то не знаєш шо взяти. Все твоє і все тобі нада.

Так жалко все кидати і не знаєш шо буде з цим. Грабити будуть чи рознесуть ракетами. Но чоловік успокоїв хоть як ми на це все заробимо де будемо жити? Я не представляю. Надіюсь вернемось в свою хату і все буде як раньше.

Треба заради дітей їхати бо вони не мають цього бачити. Война це страшно і больно. Я не хочу щоб мої діти без кінця плакали не спали не їли і боялись вийти на вулицю. Я вже давно знаю цих рашистів. То ізверги і сволочі. В них нема нічого святого і вони приходять ногами двері відкривають як в себе дома себу ведуть. Наглі і подлі. Б’ють по людях по хатах вночі на расвете.

А зараз не пускають виїхати. Скільки маленьких деток груднічков сидить в автобусах в машинах днями і ночами… Хтось йде до людей біля дороги проситись ночувати. Но багато бояться потерять очередь.

Бо рашисти не пускають просто так виїхати. Їх так бісить шо люди тікають не хочуть з ними работать і на них. А ще можуть постріляти бо їм скучно. Канешно це все ужасно.

Но добре шо є места приюти. Ми заїхали в Запорожье перепочити поїсти і узнати де можна жити і які варіанти. Будемо старатись дальше якось збирати до купи жизнь свою. Шукаємо в інтернеті новості. Я вірю шо ми справимось і буде наша перемога і свято у нас велике. Но зараз треба вигнати цих рашисті і шоб вони сюди не сунулись більше…»

Поделиться: